cheater_ua

Відразу виникло бажання звернутись до тих, хто відслідковує життя саме через різні види мас-медіа. Ви там колись чули або бачили новини про діяльність громадських організацій? І взагалі, чи Ви обізнані з того, що в нашій країні існують не тільки політичні партії та заполітизовані ЗМІ, а ще й групи чи навіть повноцінні організації громадян, створені для вирішення спільних для них проблем?

Не напружуйтесь – відповідь вже відома. На жаль, питання співпраці між НУО та медіа поступово переходить у стан хронічної хвороби типу шизофренії. Бо всі про неї знають (маю на увазі і ЗМІ, і громадські організації), всі про неї активно говорять на спеціально організованих заходах, але вирішувати цю проблему явно не збираються.

Саме таке враження складається після спілкування з представниками різних таборів. Чомусь здебільшого лунають лише взаємні претензії, що нібито одні не йдуть до інших, хоча аж біжать, аби виставити диктофон перед політиком чи бізнесменом. Тоді як ті інші просто сидять і чекають, аби їх дуже люб’язно запросили дати ексклюзивне інтерв’ю або зайвий раз посміхнутись на камеру.

Чесно кажучи, немає жодного бажання ставати черговим генератором повчальності ні для ЗМІ, ні для НУО. Тому спробуємо зважено розібратись, чому ж таки ці два вектори розвитку нашого суспільства майже не перетинаються.

( Попереду найцікавіше )

Цікавою для мене видалась зустріч з редактором неприбуткового сайту Voice of San Diego (VOSD), річний бюджет якого складає всього-на-всього 1 млн.доларів. Основною ціллю цього онлайн-видання є саме заповнення ніші розслідувальної журналістики, що насправді є досить популярним, хоча й дуже витратним жанром, навіть для американських медійників.

Відразу трохи статистики. Зараз у складі видання http://www.voiceofsandiego.org працює 7 репортерів і 1 фотограф. Ці люди зацікавлюють 12-13 тисяч користувачів щодня. Минулого місяця досягнули маленький рекорд - 135 тисяч відвідувачів. Статей на сайті не так вже й багато (2-3 на день), але вони глибинні та аналітичні.

Журналістів VOSD переважно цікавлять теми, пов’язані з владою та її діями, освіта, проблеми будівництва та розвитку відсталих частин міста. Репортери намагаються проводити глибинний аналіз задля висвітлення проблем, а не окремих подій новинного характеру.

А тепер найцікавіше - джерела існування. ( Read more... )

Сьогоднішні візити розпочались з відвідування місцевого каналу NBC. До цього наша група неодноразово наголошувала на тому, що нас більше цікавлять онлайн-видання, тому нас відразу направили до Бекі Стікні (Becky Stickny), яка є виконуючою продюсеркою каналу з нових медіа (саме так написано в її візитівці).

Бекі відразу почала розмову про роботу з сайтом каналу www.nbcsandiego.com, зосередившись на активній співпраці з цільовою аудиторію. За її словами, сайт найбільше відвідують жінки 42-43 років, які мають вищу освіту та гарні статки. Але такі дами точно не прийматимуть участь у наповненні сайту, хоча він сповідує стратегію user-generated content. А вже для цих цілей залучаються добровільні автори та професійні блогери, яким платять по 15$ за цікавий для редакції матеріал.

Вільних блогових майданчиків, як на нашому Кореспонденті, сайт не має, бо переймається через появу різного інформ.сміття, що тільки зіпсує славетне ім’я компанії. Та й взагалі репортери каналу, згідно внутрішнім інструкціям компанії, навіть не мають права вести власні блоги без їхнього узгодження з керівництвом. Тобто тут журналіст є представником своєї професії 24 години на добу, й тому не може собі дозволити висловлювати власну точку зору щодо будь-якого факту, події чи людини. Та й менеджмент каналу переконував нас, що американське суспільство не цікавить думка журналіста, бо його робота тільки шукати й подавати інформацію.

( Read more... )

Звичайний недільний американський ранок. Сонце незвично сховалось за океанські хмаринки, пташки невимушено цвірінькають інтернаціональною мелодією. Четвертий день у Каліфорнії вже видається звичним та бажаним.

Відверто кажучи, обіцяного культурного шоку не відбулося. Замість нього було культурно-економічне прозріння. Бо коли бачиш, як люди живуть у власне задоволення, нікуди не поспішають та планують життя на кілька років вперед, то відразу питаєш себе – невже ми не спроможні влаштувати такі ж умови в Україні? Що саме нам заважає це зробити?

Наша приймаюча матуся Рут заспокоює – Америка крокувала до своєї мрії майже 200 років. Проте, батьки-засновники та їхні прибічники мали конкретну ціль – зробити свою країну заможною та процвітаючою. Тепер здається, що частинка цієї мрії виникає в серці кожного американця відразу після народження. Звісно, не всім вистачає духу пронести її крізь все життя. Але умови для її втілення тут вже створені – тільки йди вперед і не зупиняйся.

( Read more... )

Суперечки щодо майбутнього цифрових медіа ще не скоро вщухнуть. Криза видавничо-медійної справи активно шириться планетою, а універсального рецепту з її подолання й досі не знайдено. Ключовим питанням наразі є готовність онлайн-читачів платити за цікаву, ексклюзивну та дійсно їм необхідну інформацію.

Зрозуміло, що у цього варіанту порятунку мережених ЗМІ існують як прибічники, так і стійкі опоненти. Зокрема, портал HORIZONT.NET прогнозує, що в майбутньому видавництва генеруватимуть в ід 20 до 30% своїх онлайн-доходів за рахунок саме платного контенту.

Більше половини німецьких видавничих компаній вже пропонують платний контент в Інтернеті. Ще 25% планують це зробити найближчим часом. Такими є результати дослідження німецького союзу газетних видавців, під час якого опитувалися люди, що приймають рішення з 124 німецьких видавничих компаній.

При цьому представник кожної п’ятої компанії вважає, що найближчі три роки за рахунок платного контенту буде формуватися до 40% доходів. Ще 35% опитаних очікують, що ця частка складе 15%. "Тенденція однозначна - видавництва вірять у платний контент у мережі і на мобільних пристроях", - резюмує медіа-дослідник Катя Ріфлер. - Для цього є хороші підстави. До цих пір готовність користувача платити гроші за ексклюзивний контент в Інтернеті значно недооцінювалася ".

Експерти погоджуються з тезою, що для успіху платного контенту важливо запропонувати диференційовану пропозицію, орієнтовану на різні групи користувачів. Бо, попри такий оптимізм, готові платити за інформацію поки не складають впевнену більшість. Нагадаю, що за результатами опитування в США , лише 19% опитаних заявили, що залишаться читачами свого улюбленого інформаційного онлайн-ресурсу у випадку його переходу на платний режим. Решта, - 81% - має намір знайти безкоштовну альтернативу.

Майже з ідентичною впевненістю Кріс Сарідакіс, екс-глава по цифровим технологіям найбільшого видавництва в США Gannett переконує, що стратегія платного контенту в онлайн-газетах працювати не буде. Кріс нещодавно покинув цю компанію, висловивши думку, що вся індустрія вибрала хибний шлях. Він вважає, що газети повинні дотримуватися обмеженої платної стратегії, як на кабельному ТБ. "Думаю, газетним компаніям варто об’єднати свої пропозиції і брати з читачів гроші за доступ до місцевого контенту в будь-якій формі, якій вони побажають (друк, мережа, рідер, мобільні пристрої тощо)", - переконаний експерт.

Цікаво, яким шляхом крокуватиме Україна? Наприклад, провідні польські видавці вже однозначно замикають безкоштовний доступ до унікального контенту в інтернеті. Плату вони вводять за можливість прочитати авторські матеріали ексклюзивного змісту, а безкоштовним лишається доступ до загальноінформаційного змісту. Вітчизняний ринок онлайн-медіа важко порівнювати навіть з польським, але скоріш за все наші медійники не орієнтуватимуться на стягнення платні, допоки не буде вироблено адекватну та зручну систему купівлі статей платоспроможними читачами.

Третього травня увесь медійний світ відзначав День вільної преси. Принаймні, збирався, якщо судити з деяких публікацій в мережі. Більшість наших медійників, скоріш за все, провела цей день десь за містом у тісному колі родичів, друзів та смаженого м’яса. І це дуже правильно, бо такі весняні дні на свіжому повітрі набагато корисніші з будь-якої точки зору.

Я би і сам міг не звернути особливої уваги на цей день, аби напередодні не помітив кілька сумних новин. В них йшлося про те, що наші журналісти, навіть попри своє професійне свято, все активніше стають жертвами непоодиноких борців з вільним словом.

В останні квітневі дні майже одночасно, але в різних частинах України, п’ятеро журналістів постраждали від своєї професійної діяльності. Ситуація в Кривому Розі більш-менш зрозуміла (але ажніяк не припустима!), де керівництву Південного гірничо-збагачувального комбінату, видимо, є що приховувати від журналістських камер. Мене більше вразив напад на донецького журналіста та правозахисника Вадима Черкаса, якого серед білого дня в центрі міста намагалися забити залізними прутами. Ось цитата з розповсюджуваного повідомлення: «Бандити встигли завдати 6 ударів в район голови і правої руки. Удари цілеспрямовано направлялися в голову і тільки завдяки тому, що Вадим Черкас зміг ухилитися від прута, а також завдяки сусідам, донецький правозахисник залишився живий. Згідно з висновком лікарів-неврологів лікарні Калініна, Вадим отримав струс головного мозку, 12-сантиметрове розсічення голови, у зв’язку з чим були накладені шви».

Цікавим є той факт, що близько 15:00 того ж трагічного дня невідомий подзвонив Вадиму Черкасу на мобільний телефон, поцікавився його самопочуттям і сказав, що це було лише перше попередження. Активному журналісту та батькові п’ятьох дітей від таких слів легше не стало. На жаль, інші подробиці цього випадку з’ясувати не вдалося. Та й реальні мотиви «попередження» теж. Версій може бути безліч, бо Вадим відомий також своїми не завжди коректними перепалками з місцевою владою.

Напередодні цьогорічного Дня преси міжнародна організація Freedom House оприлюднила власний рейтинг свободи слова в різних країнах. Експерти зазначили, що Україна має рівень «відносної свободи слова», хоча з приходом нового Президента існують реальні ризики зниження цього показника. Отже, свобода преси, безумовно, заохочується всіма та всюди. Проте, якою ціною вона досягається?.. Швидкого тобі одужання, Вадиме.

Думаю, колеги не сперечатимуться, що наразі вітчизняна журналістика переживає не найкращі часи. Залишки фінансової кризи, зміна влади з її новим підходом до свободи слова тримають акул пера в постійному напруженні. Постає резонне питання: навіщо ж такі жертви? Якщо, звісно, хтось на них взагалі зважає.

Над всім цим більш глибоко примушує задуматись теза вже відомого мені (та й моїм читачам) провокатора Олександра Московкіна. Цього разу він категорично стверджує, що журналісти сьогодні взагалі не потрібні. Олександр аналізує російські реалії, але й від українського можливого майбутнього вони не сильно відрізняються. Тенденції кажуть про те, що й ми невдовзі матимемо «російську модель» співіснування «четвертої влади» та авторитарних можновладців, що сприймають на свою честь тільки хвалебні оди. А ось, власне, і сам пост.

Чи звернули ви увагу на те, що за останні кілька років (особливо швидко "процес пішов" в останні місяці) журналісти перестали грати хоч якусь помітну роль у суспільстві? Звичайно, я не кажу про те, що раніше всі цілими днями чекали від пишучої братії одкровень і викриттів, приймаючи їх як дорожню карту для дії. Зацікавлення людей у так званій "серйозній", незалежній, нерозважальній журналістиці (саме про неї і йде мова) в нашій країні завжди було не особливо великим. У певні періоди (демократизація, війна компроматів в 90-ті й тому подібне) воно зростало в силу обставин: усім хотілося глибше розібратися, що ж відбувається. Але мова власне не про це.

До російських журналістів припинила прислухатися влада. Скажу більше: влада не просто припинила прислухатися до них (це ще півбіди), вона припинила помічати їхнє існування (це значно гірше). Подивіться хоча б на останні корупційні скандали (спеціально подаю всі посилання, щоб не було спокуси звинуватити мене у необ’єктивності): історію з хабарями в Daimler, "відкатами" HP, та ще кілька менш резонансних справ. У цих випадках мова не йде про те, що хтось правий, а хтось не дуже: це не публічний "обмін думками", в наявності вже встановлені факти хабарництва, корупції в чистому вигляді. Погляньте, наприклад, на історію з Daimler: факт корупції російських чиновників встановлено, документи опубліковано, місцевий офіс офіційно "покаявся" у скоєному.

Здавалося б, журналісти витягли на світ Божий все, що потрібно, виконавши свою "громадську функцію", а заразом і роботу слідчих та прокурорів. Тільки розслідуй, влада! Але нічого не відбувається (як саме "нічого не відбувається", розповів у своєму блозі navalny, потім його пост перепубліковали "Вєдомості".

Який висновок робимо з того, що відбувається? Владі на журналістів начхати. Сьогодні вона може дозволити собі нічого не відповідати навіть на достовірні, залізобетонні факти зловживань, які наводить преса. Можна сперечатися про те, через що це сталося: відсутність демократії, відвертої суспільної дискусії, інтересу суспільства до того, що відбувається ... Найголовніше - журналістика повністю припинила виконувати своє найважливіше завдання - контроль влади. Точніше, вона, можливо, і намагається її контролювати, тільки ось що з цього виходить?..